Главная | Биография | Статьи | События | Отзывы | Творчество поклонников | О сайте | Для контактов     



МЕДАЛЬ ЗА КРАСОТУ
Журнал "Огородник" №2
Киев, 2016

Квіти - її любов і життя, вона не могла жити інакше
Іван Самойленко
До 100-річчя з дня народження Ніни Мірошніченко

Ювілеї уславлених сортів
Ігор Хорош
Журнал "Український ірис"
2014

Волшебница из Житомира
Журнал "Цветоводство" (К 100-летию Нины Афанасьевны Мирошниченко)
2014

Зоря України і Фея квітів...
Юрій Гай
2009

Ірисовий бенефіс "богині гладіолусів"
Юрій Гай
2009

Перемога на "Franciris 2007"
Інна Величко
2009

Непревзойденная королева ирисов, гладиолусов, лилий
Юлия Евтушенко, Журнал "Нескучный сад" № 11
2009

Любовь моя - ирисы!
Нина Мирошниченко, Журнал "Цветоводство"
2008

Королева ирисов
Наталья Карпова
"Аргументы и Факты" №48
2007

Звезда Украины
Е.Орлова, Журнал "Цветоводство"
2005

Цветы - души отрада
Владислава Патока, Журнал "Огородник"
2005

Единственная звезда на Земле
В.Головань, Журнал "Квiти Украiни" (Рубрика "Известные селекционеры")
2004

Королева цветов
Ирина Бобкова, Газета "2000"
№28 (228) 9-15 июля 2004 г.

Рожденная творить красоту
Н.Кузьмин, Л.Соколова, Журнал "Цветоводство" №6
1999
 
Юрій Гай

Зоря України і Фея квітів...

Ім'я талановитої жінки-селекціонера Ніни Мірошниченко можна написати золотими літерами на скрижалях українського квітникарства. Її досягнення можна порівняти, без перебільшення, хіба що з заслугами її земляка Сергія Корольова. Сотні виведених сортів квітів, десятки нагород, престижні медалі СРСР і Європи; її квіти зростають в саду англійської королеви, на ранчо американського президента та каліфорнійського термінатора (того, що губернатор). Вона веде селекцію трьох (!) квіткових культур - гладіолуса, лілії й іриса, чого не робить більше ніхто в світі через надзвичайну трудоємність процесу. Останню європейську першість виборола у віці 92-х років, а нині в свої 94 ще продовжує плідно працювати, лишаючи в фарватері молодих селекціонерів. Вам потрібні ще якісь рекомендації?!
Літа молодії
Чи знаємо своїх героїв? А от в мережі про неї - ні гугля, за винятком одинокої публікації на сайті щотижневика "2000" кількарічної давнини (). Щоправда, з публікаціями в садівничих виданнях картина трохи краща. Після публікації статті Патоки В.В. "Квіти - душі її розрада" в журналі "Огородник" №4 за 2005 рік, приємно вразило, що що в нашій державі стільки людей захоплюється вирощуванням гладіолусів, цікавляться не лише агротехнікою, а й селекційною справою. Багатьох цікавить доля селекціонерів, хтось хоче дізнатися, як відбувається процес народження сорту, що нового з'явилось в доробку українських селекціонерів, На ці питання відповідала селекціонер-любитель Патока В.В. на сторінках україномовного журналу "Квіти України". І хоч про Мірошниченко Н.П. уже писали в цьому поважному виданні (Циба В. Моя любов, доля, покликання // Квіти України. - 1998. - № 2. - С. 14-15; Головань В. Єдина зірка на землі // Квіти України. - 2004.- №2, С. 35-36.), і сама Ніна Панасівна (Мірошниченко Н.П. //Мій багатющий досвід - початківцям // Квіти України. - 2005. - № 3, С. 24-27.), де поділилася своїм досвідом селекційної роботи з культурою ірисів, однак широкий загал досі не знає про життєвий подвиг цієї жінки.

В листах читачів відчувається стільки щирості, вдячності за нові сорти, непідробного захоплення постаттю славетної землячки! Ось лише деякі рядки з листів.

Рубан Людмила з с.м.т. Велика Олександрівка Херсонської області пише: "...Дуже вдячна за те, що Ви написали про цю чудову жінку! Знаєте, коли я побачила фото Ніни Панасівни (ще не читаючи статті) - це "Богиня Любви"! Кожен раз, коли в нашій колекції з'являється сорт Мірошниченко, я завжди уявляла собі людину великої душі і великого почуття прекрасного. Передайте, будь-ласка, побажання міцного здоров'я, бадьорості та подальших успіхів в такій прекрасній та потрібній праці для всіх людей. Нехай ще багато років працює і створює нам нове, таке дивовижне та неповторне ця надзвичайна Фея Прекрасного!..."

"В нашій колекції 20 сортів-гігантів гладіолусів Ніни Панасівни. Але це так мало. Зустрічі з новими сортами - неповторні. Ми вирощуємо гладіолуси всього третій рік, але любимо їх вже 35 років. Скажіть, будь-ласка, які червоні сорти селекції Мірошниченко Н.П. ви можете порекомендувати на зріз?", - питає пані Сердюкова Н. з Житомира. Попова Тамара з селища Тамрово (м. Одеса): "...Люблю такі розповіді і таких людей. Дякую. Я навіть не підозрювала, що Ніна Панасівна створила стільки сортів лілій та ірисів - таких улюблених моїх квітів!"


Чи варто повертатись до теми? Мабуть, варто, і не лише тому, що ці рядки з листів красномовніші за будь-які слова, чи тому, що для спілки українських квіткарів потрібно залучати нових аматорів. В наш час галопуючої бехдуховності писати про таких людей як Ніна Панасівна потрібно, і не лише до ювілею. Ім'я цієї талановитої жінки-селекціонера можна написати золотими літерами на скрижалях українського квітникарства. Ніна Панасівна заслужила по праву на нашу увагу та пошану.

З тисяч сортів гладіолусів можна підібрати квіти з різними термінами цвітіння і милуватись ними з липня по жовтень. Є сорти з гофрованими квітками, є гфровка хвиляста, інтенсивна, рівна, супергофрована. Палітра кольорів багатюща, інколи не чиста, а з плямою, кантом, крапом, бризками; інколи сорт поєднує три кольори. Величина квіток - від дрібних до гігантських. Є сорти, що розпускають одночасно не 3-5, як звично, а 7-9 квіток. В ранніх сортів пелюстки легкі й ніжні, бояться й дощу, в пізніх - щільні воскова фактура, і їм не страшне й перевезення.

Чи доречно знову наводити біографічні дані, про які всеж написано, чи досить лише проаналізувати творчий доробок. Але як можна зрозуміти душу "квіткового майстра" і оцінити його творчість не описавши життєвий шлях, продемонструвати сорти, не сказавши, що надихає селекціонера на таку копітку працю. Та й, мабуть, аналіз творчого доробку в такому випадку був би не зовсім повним, "сухим" та нецікавим. А, можливо, ця розповідь для когось стане поштовхом для заняття селекційною справою. Тож, дозвольмо собі певні повтори.

Селекція - процес творчий
Його вважають особливим видом мистецтва і часто порівнюють працю селекціонера з творчістю художника. Тільки в селекціонера палітра і фарби зовсім інші - живі. Ці кольори поєднуються між собою в мозаїчний калейдоскоп саме так, як малює в своїй уяві майстер, а далі - справа природи і кропіткий відбір... І ось наше око милується дивовижею - новим сортом. Дивлячись на квітку, ми навіть не замислюємось, скільки зусиль, душі і таланту віддав селекціонер, щоб створити цю божественну красу. Ці люди наділені особливою енергетикою, безмежно закохані в чарівний світ природи і наділені вищим прагненням досконалості та духовності. Без таланту, високої внутрішньої культури, творчого смаку неможливо створити щось нове, захоплююче і чудове...

Саме такою незбагненною талановитою людиною є наша землячка - Ніна Панасівна Мірошниченко. Її ім'я відоме далеко за межами України, а вклад в селекцію гладіолусів годі й оцінити - понад тисячу культиварів різних барв і відтінків, з них понад 100 пережили випробуванням часом і по сьогоднішній день їх вирощують в колекціях любителі. Пригадаймо найвідоміших - переможців і призерів виставок: Європа, Красная Москва, Ліловий Бархат, Зоря Свободи, Королева Естради, Моя Україно, Гуцул. Але постали вони з безкомпромісного відбору: часом з-понад дванадцяти тисяч сіянців таланило відібрати лише п'ять перспективних рослин. Нині, здається, важко знайти цінителя, у садибі якого б не росли сорти Ніни Панасівни. В кожному довіднику, альбомі, книзі про гладіолуси ви обов'язково натрапите на її квіти, і це не дивно, адже Мірошниченко притаманні професіоналізм, критичне ставлення до відбору сіянців, вроджена інтуїція, величезний досвід.


Яка ж вона, наша квіткова майстриня, звідки її корені? Розумна й інтелігентна жінка, поліська красуня, яскрава особистість. Такі не виникають на порожньому місці - діють гени, традиції, середовище чесності, порядності й працелюбства, яким була оточена змалку. Народилась Ніна Панасівна на Київщині.

Нелегким було дитинство... Батько пішов на Першу світову, коли вона ще не народилася, і не повернувся. На її долю випали голод 21-го й 33-го. Мама одна ростила й оберігала доньку в роки примусової колективізації, голодомору. Найкращим дарунком, - згадує Ніна Панасівна, - була для неї книга, що втамовувала жагу знань. До Великої Вітчизняної війни Мірошниченко навчалась в аграрному технікумі, що в селищі Немішаєве (нині - аграрний коледж). Певний час працювала агрономом-рільником. Пов'язавши долю з військовим, кочувала по гарнізонах. Потім загибель чоловіка відразу після початку Великої Вітчизняної, евакуація, за час якої довелося переїжджати шість разів з малолітнім сином. Друге заміжжя, народження другої дитини, знову - робота агрономом. Ростила двох синів, та куди б не закинула її доля, завжди оточувала себе квітами.

Мереживна Ніна
Пригадує Ніна Панасівна, як вони з чоловіком проживали в Ужгороді з 1946 по 1952 роки. Молода жінка завжди з'являлась з квіткою в руках або в косах, часом навіть свій одяг прикрашала квітами. Місцеві жителі прозвали за таку любов до квітів "болонд вірак", в перекладі з мадьярскої - "та, що божеволіє від квітів". "Пригадую, ідемо із чоловіком набережною (вона завжди потопала у квітах), я вагітна, благаю його: зірви одну квіточку, ну, заплатимо штраф". Спочатку благовірний дорікав: "У голові в тебе увесь час квіточки", але коли побачив, що захоплення жінки серйозне, став хвалитися перед знайомими її успіхами.

Закарпаття - багатонаціональний край, тож Ніна Панасівна досить швидко опанувала кілька мов: вільно розмовляла мадьярскою, розуміла румунську, читала художню літературу на чеській мові. До того ж, пані Ніна була великою рукодільницею. Досі висять на стінах квартири вишукані вишиті картини, зроблені ще в молоді роки. Та й одяг нашої героїні завжди був прикрашений мереживом, односельці називали її "чипкеш Ніно" (мереживна Ніна). Набагато пізніше Ніна Мірошніченко створить чимало складчато-гофрованих, ніби мереживних сортів гладіолусів - Вологодские кружева, Голубое Кружево, Розовое Кружево, Огненное Кружево, Золотое Кружево, а російські селекціонери на її честь назвуть свої кращі сорти: В. Беляков - Кружевная Нина, А. Громов - Мис Гладиолус, латвійський оригінатор А. Вериньш - Мис Нина. Це засвідчує непересічний авторитет і широке визнання житомирянки.

Культурі гладіолуса понад 70 років; за цей час селекціонери створили десятки тисяч гібридних сортів. Окремі сорти культивуються понад 50 років, а багато сучасних сортів зникають за 5-10 років після інтродукції.

Раніше нові сорти проходили сортовивчення на дослідних станціях. Нині реєстрацією нових сортів гладіолусів в Україні ніхто не займається, процес пущений на самоплин. Селекцією займаються аматори, які на перше місце винесли декоративні ознаки, нехтуючи омкоефіцієнт розмноження і стійкістю до хвороб. В Ніни Панасівни є ряд хороших промислових сортів: Європа, Розовое Кружево, Богиня Любви, Красная Москва та інші.

В Житомирі пощастило оселитись в окремому будиночку в 1956 році. Садиба, що колись була солдатською пральнею, являла собою справжню пустку. Минуло небагато часу і, на подив всім сусідам, садиба Мірошниченків забуяла пишною квітковою оазою. І нині з ранньої весни до пізної осені - симфонія безперервного квітування: зачинають весну конвалії, тюльпани й нарциси, за ними бузок, маки, півонія, улюблені всіма чорнобривці та рідкісні "екзоти". Але провідну партію "ведуть" іриси, лілії й гладіолуси...

Гладіолуси стали доленосними в її житті, хоч почалось усе з першої насінної коробочки, що виросла від самозапилення. Через кілька років спроб захопилась всерйоз і надовго - ось уже близько півстоліття створює нові сорти, і не тільки гладіолусів. Це її серію з 9 сортів лілій, названих іменами космонавтів, відзначено в щорічнику Англійського лілейного товариства, це їй вдалось вивести групу напівтрубчастих лілей. Серед її захоплень - і іриси, в цій царині теж є надзвичайні успіхи. Ніна Панасівна створила понад 200 сортів цих дивовижних квітів, з них 46 зареєстровано в Америці.

Квіткова доля
Серед селекціонерів СНД Ніна Панасівна - незаперечний авторитет. У радянські часи вона першою була удостоєна персональної виставки (при тому, що "нераціональне" квітництво було не в пошані, важливим вважали те, що може нагодувати народ) в Москві у 1970 р. Це був небувалий успіх української селекції - 48 дипломів! Потім почалися щорічні поїздки в тодішню столицю, представлення нових і нових робіт на ВДНГ. З Житомира в Москву їхала одна в купе, інші місця займали експонати. В її павільйоні завжди юрмилися захоплені глядачі. Ця чарівна українська жінка одержала всенародне визнання, її по праву можна назвати Зіркою України як і один з її улюблених блакитних сортів, який вона подарувала світові...

Вона сама ніколи не рахувала, скільки створено нею сортів. І лише син Георгій може назвати кількість офіційних нагород матері за багаторічну творчу працю - 6 медалей, 50 грамот, 9 атестатів ВДНГ, 213 дипломів, у які звичайно вписані по кілька сортів; а в 1980 році єдина із всіх селекціонерів-квіткарів одержала олімпійський диплом за сорт гладіолусів Гімн Космонавтам, що зацікавив іноземців. В 2003 році Ніна Панасівна, єдина з усіх селекціонерів СНД, удостоєна в Москві медалі за сорт Бронзовый век. До речі, цей сорт має стрілку до 19 бутонів (чи не вдвічі більше за звичайні). І це не єдина нагорода… але про це скажемо згодом.

Дуже відомою в СРСР Н.П. Мірошниченко стала наприкінці 60-років, коли в газеті "Известия" надрукували про неї статтю. Відтоді вона отримувала щодня десь по 150 листів. Чимало з них підписано лаконічно: УРСР, Житомир, Ніні Мірошниченко.
Якось Ніні Панасівні одна гостя розповіла, як у Москві на ринку купувала квіти. Продавець довідався, що вона з Житомира, і вигукнув: "Навіщо ж ви тут купуєте гладіолуси, адже у вашому місті живе Мірошниченко!" А в іншім місті, як їй передали, торгувала квітами її уявна дочка. Дуже дорога жінці письмова подяка матері Сергія Корольова на портреті сина. Ім'ям генерального конструктора вона назвала один із сортів гладіолусів. У Житомирі її називають "королевою квітів". Поети присвячують їй вірші...
Контрабанда і пропаганда
Не обходилось без курйозів. Одного разу до будинку Мірошниченків завітав працівник житомирського обкому партії і сказав, що Ніна Панасівна повинна надіслати цибулини своїх сортів гладіолусів у Вільнюс. Волелюбна жінка - подумки: "А зараз! З якого дива я повинна надсилати!" Через деякий час їй знову нагадали, додавши що це прохання В.В. Щербицького. Вислала, а згодом, в 1971 році у Вільнюсі в Академії наук відбувалась конференція з вирощування лілій і у чергової Ніна Панасівна запитала, назвавши прізвище любителя гладіолусів: " А хто такий Ляудис?" Виявилося - голова КДБ Литви. Потім вона ще тривалий час листувалася з ним.

У роки "залізної завіси" їй вдавалося вести інтенсивну переписку із селекціонерами капкраїн, обмінюватися насінням. Адже, щоб займатися селекційною роботою, треба мати колекцію найкращих сортів вітчизняної та зарубіжної селекції. Один з її адресатів, селекціонер з лілій з ПАР, а був вихідцем із царської Росії. Якось у листі поскаржився, що зібрав всю російську літературну класику, а ніяк не може знайти "Записки з мертвого дому". Ніна Панасівна порадувала далекого колегу, відіславши йому томик Гоголя. Американського священика вона віддячила купленим у ювелірному магазині вигравіруваним зображенням собору Василя Блаженного.
Ще один випадок пригадує з усмішкою селекціонер. Одного разу замовила пані Ніна в одній англійській фірмі новинки, але ж де було на той час знайти іноземну валюту, тай якби її й купила на "чорному" ринку, державні служби могли також зацікавитись: "Де в радянської людини могли з'явитись фунти?" От і написала Ніна Панасівна президенту тієї фірми лист із питанням: "Чи любить містер Міло гриби?". Скоро отримала відповідь: "Звичайно, ми, англійці, любимо їх, вирощуємо навіть у теплицях". От і висилає Ніна Панасівна посилку із сушеними білими грибами, що сама збирала в житомирських лісах, у Лондон, а через місяць отримує найновіші сорти американської та європейської селекції.
Але один з наступних сувенірів для містера Міло з Англії виявився невдалим. Переписка припинилася після того, як героїня з листом вислала "Красную Москву", яку, мабуть, сприйняли як радянську пропаганду. А в 1963-му звернулася до китайських селекціонерів. Ті виявили готовність співробітничати, але зненацька відносини меж двома державами зіпсувалися, і зв'язок припинився.

Барва квітки гладіолуса успадковується складно, залежить від багатьох пігментів - антоціанів, антоксантинів та ін., які поєднуючись між собою, змінюються залежно від кислотності клітинного соку та інших компонентів. Наслiдування цієї ознаки визначається множинною дією генів: наявністю або відсутністю антоціана, інтенсивністю кольору, локалізації барви. Складна генетична природа гладіолуса не завжди дозволяє однозначно говорити про наслідування барви; результати часто можуть бути непередбачувані і протилежні очікуваним. Хоч антоціан голубої барви - дельфінідин є в генотипі деяких сортів, головно з пурпуровою барвою квітки, але в чистому вигляді виділити його надзвичайно складно, якщо взагалі можливо природним шляхом. Завжди отримують змішані забарвлення, оскільки кислотність клітинного соку перешкоджає формуванню міцного комплексу іонів металів з антоціанами, які обумовлюють синій або голубий колір. Деякі ознаки в гладіолуса щеплені між собою і передаються (явище плейотропії генів) сумісно, серед них фіолетова барва і тонкі пелюстки оцвітини, темно-фіолетова барва і хворобливість. Часто сіянці синьо-фіолетового забарвленням мають короткий колос, погане розмноження, низьку схожість і лежкість, Такі труднощі чекають оригінатора, який плекає мрію про "синій гладіолус": слід дуже критично підбирати вихідні форми...
Ніна Панасівна була великою любителькою мандрів. І куди б не приїжджала, усюди виглядала екзотичні рослини. На Цейлоні, наприклад, вподобала красуні-бугенвілії: в скверику умудрилася зрізати черешок. Потім везла його в туфельці через усі митниці.
Мрії і надії
Найбільша мрія, яку плекає Ніна Панасівна, це вивести супергофрований темно-блакитний гладіолус, небачений в світі (досі мрією багатьох селекціонерів залишаеться отримання гладіолусів з чистим голубим та синім забарвленням без домішок фіолетового; труднощі його селекції дивись на врізці). Тож є заняття на найближчі кілька років. Руками нашої славетної землячки створено цілу галерею сортів з класу голубих, що складають достойну конкуренцію зарубіжним культиварам. За кількістю створених сортів цієї групи забарвлення Н.П. Мірошниченко не має рівних ні в Україні, ні за її межами. Ніна Панасівна - спражня "королева" гладіолусів цієї найскладнішої групи забарвлення. Займається виведенням голубих сортів вже понад 30 років. Серед останнього доробку на цьому шляху сорт - "Врата Рая"...
Ніна Панасівна при зустрічі з Патокою В.В. з гордістю показала три дітки нового темно-фіолетового сіянця. "Я покладаю на цей новий сіянець дуже великі надії... якщо при випробуванні з цих діток виростуть бульбоцибулини, які через рік зацвітуть, повторюючи свої дивовижні ознаки, то це буде моя Шамбала", - замріяно мовила Мірошніченко. Гадаю, що так воно і буде, дав би Бог здоров'я. А ми вже за кілька років зможемо милуватись одним із кращих у світі темно-фіолетових супергофрованих сортів.

Для створення сорту потрібне терпіння: схрещуємо "тата" й "маму", відбираємо насіння, вирощуємо з нього наступного року цибулиночку, ще через рік вона зацвіте, тоді - перевірка ознак або вибраковка, всього не менше 5 років. Слідкуємо, щоб один сорт не перепилив інший, бо вийдуть мутанти. Важливими є й терміни висадки, агрофон, температура; від заморозків укривають спанбондом. Зберігання цибулин і захист від хвороб - теж ціла наука...

Також в планах на майбутнє - створення серії найкращих гладіолусів, називаючи їх іменами своїх улюблених актрис. А найкращі сорти ірисів - іменами улюблених співаків. В доробку вже є Тетяна Дороніна - із квітками рожево-яблуневого кольору з перлинним відтінком, Алла Ларіонова - сорт лососево-помаранчевого забарвлення із пелюстками незвичайної фактури, нещодавно з'явився білий сорт Таїсія Повалій, якийселекціонер вважає своєю великою удачею в селекції нарівні з сортом Ангел-Хранитель. Вже декілька років милують око на грядках іриси: яскравий Леоньтьев, блідо-рожевий Басков, фіолетовий М. Галкін, кремовий мереживний Солов'яненко.

Що в імені твоїм...
Найурочистіший момент для Ніни Панасівни - дати назву сорту, щоб вона збуджувала уяву, якнайточніше передавала зміст сорту. Класична поезія, святі тексти Біблії і Корану, слова й сюжети музичних творів стають в нагоді. Нові назви одразу записуються в блокнот (нелегко дати влучну назву, якщо їх вже є понад 10 тисяч лише в каталогах). Коли Ніна Мірошніченко виводить нові сорти, самі квіти, їх божественна краса надихають її на подальшу працю. Вона, мов той метелик, пурхає між ними, заглядає і милується кожною квіткою, відчуває кожний їх порух. Як каже пані Ніна, може, й проведіння господнє находить на неї...

Незважаючи на поважний вік (нашій героїні йде 95-й рік), Ніна Мірошниченко знаходить сили для втілення низки творчих задумів. До неї прислухаються квітникарі, дзвонять, пишуть і питають поради любителі і дістають слушну пораду, зернини досвіду й тепло душі.


В серпні 2004 р. в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України відбулася 3-тя українська спеціалізована виставка "Королева гладіолусів - 2004", присвячена ювілею відомої селекціонерки. В тому ж році Ніну Панасівну запросили в Москву, де влаштували на її честь вечір члени Московського клуба гладіолусоводів.

На питання, як вона встигає в її літа займатися селекцією трьох культур і чи не шкодує за вибором свого життя, відповідає з мудрою усмішкою: "Не шкода жодної хвилини, відданої на створення нових сортів. Вважаю, що жити слід на межі своїх здібностей, не шкодуючи зусиль - лише так можна досягти омріяного результату. Жити варто так, щоб кожен день приносив щось нове і цікаве. Небагато часу нам відведено, щоб полишити свій слід на землі". Хоча з цього року змушена відмовитись від культивування гладіолусів, але не втрачає гумору в буремному сьогоденні, залучає нас до нетлінної краси матінки-природи.
Та якщо ви гадаєте, що це все, дуже помиляєтесь. Про останню європейську нагороду варто розповісти окремо...


http://h.ua/story/206406/
12 червня 2009



   2010-2017 © Нина Мирошниченко