Главная | Биография | Статьи | События | Отзывы | Творчество поклонников | О сайте | Для контактов     



МЕДАЛЬ ЗА КРАСОТУ
Журнал "Огородник" №2
Киев, 2016

Квіти - її любов і життя, вона не могла жити інакше
Іван Самойленко
До 100-річчя з дня народження Ніни Мірошніченко

Ювілеї уславлених сортів
Ігор Хорош
Журнал "Український ірис"
2014

Волшебница из Житомира
Журнал "Цветоводство" (К 100-летию Нины Афанасьевны Мирошниченко)
2014

Зоря України і Фея квітів...
Юрій Гай
2009

Ірисовий бенефіс "богині гладіолусів"
Юрій Гай
2009

Перемога на "Franciris 2007"
Інна Величко
2009

Непревзойденная королева ирисов, гладиолусов, лилий
Юлия Евтушенко, Журнал "Нескучный сад" № 11
2009

Любовь моя - ирисы!
Нина Мирошниченко, Журнал "Цветоводство"
2008

Королева ирисов
Наталья Карпова
"Аргументы и Факты" №48
2007

Звезда Украины
Е.Орлова, Журнал "Цветоводство"
2005

Цветы - души отрада
Владислава Патока, Журнал "Огородник"
2005

Единственная звезда на Земле
В.Головань, Журнал "Квiти Украiни" (Рубрика "Известные селекционеры")
2004

Королева цветов
Ирина Бобкова, Газета "2000"
№28 (228) 9-15 июля 2004 г.

Рожденная творить красоту
Н.Кузьмин, Л.Соколова, Журнал "Цветоводство" №6
1999
 

КВІТИ - її ЛЮБОВ І ЖИТТЯ, ВОНА НЕ МОГЛА ЖИТИ ІНАКШЕ

Ніні Опанасівні Мірошниченко - 100 років

Іван Самойленко, м. Славутич
Наприкінці 80-х років я став цікавитися гладіолусами. Тоді навіть не замислювався, що існує така різноманітність їх форм і відтінків - адже, крім білих і червоних, інших гладіолусів я не зустрічав. Мені хотілося побачити більше сортів, а придбати їх можна було лише в Москві. Тому там і замовляв. З часом мені підказали, що можна замовляти у нас в Україні сорти селекціонера Ніни Опанасівни Мірошниченко і, навіть, дали номер її телефону в м.Житомир. Але коли я зателефонував по цьому номеру, мені сказали, що така тут не проживає і що нумерація телефонів у Житомирі помінялась. Я вблагав співрозмовника відшукати для мене номер Ніни Опанасівни. І, о, диво! Я нарешті познайомився з нею, правда, тільки за телефоном. Але з того часу ми стали постійно спілкуватися і, навіть, іноді зустрічатися. Кожного року я приїздив до неї влітку на цвітіння гладіолусів, а також восени, 14 листопада, в день її народження. Хоча насправді він у неї 13 листопада, але Ніночка ОпанасІвна не любила цю дату.


Ми з нею стали не просто друзями, ми стали кимось більшим одне для одного. Я ставився до неї як до найближчої людини, ніби до матері. Я ділився з нею тим, про що не говорив навіть рідним. Вона ж, ця мудра, добра і незвичайна жінка, завжди могла дати пораду, допомогти знайти правильне рішення, бо відносилась до мене як до сина.

Як уже було сказано, ця чудова жінка народилася 13 листопада 1914 року. Вона жила в невеликому селі під Києвом з матір'ю, батько загинув під час Першої світової війни. В 1936 році закінчила аграрний технікум в селищі Немішаєве (зараз філія Національного університету біоресурсів і природокористування) за спеціальністю "агроном". Після навчання працювала, вийшла заміж. Чоловік незабаром загинув на війні, так і не побачивши свого сина - Георгія. Потім Ніна Опанасівна поєднала свою долю з військовим, від якого народила другого сина - Віктора. З другим чоловіком їй довелося подорожувати гарнізонами, але де б вона не була, всюди навкруги неї були квіти, висаджені власноруч. У 1956 році родина Мірошниченків оселилася в Житомирі, в приватному будиночку з ділянкою 10 сотих (раніше тут була солдатська пральня), відмовившись від комфортної квартири. І ось уже через кілька років ця занепала ділянка перетворилася в чудових квітучий сад. Тут і почала свою творчу діяльність Ніночка Опанасівна.

На початку 90-х, коли розпався Радянський Союз, в магазинах стояли пусті полиці і довжелезні черги, люди втомилися від невизначеності, багато хто втратив роботу, а зарплату платили з величезними затримками, - саме в цей час я вирішив спробувати зайнятися селекцією гладіолусів. Ніна Опанасівна підтримала моє починання. Вона ділилася своїми секретами, що і як краще схрещувати, скільки років треба спостерігати за сіянцем, щоб дати йому путівку в життя. Я згадую її слова: «На світі немає більшого задоволення, ніж бачити, як народжується новий сорт». Я відчув це на собі - отримуєш такий заряд радості і хорошого настрою, що відчуваєш себе щасливим! А коли ще і люди дякують за всю цю красу, то розумієш, що недарма на землі живеш. Але за бажаним сіянцем стоять роки напруженої і важкої праці. А щоб дати назву квітці, треба, щоб вона будила уяву, викликала асоціації, захоплювала своєю милозвучністю - отож краще наперед скласти перелік назв, а потім уже вибирати із нього найприйнятнішу.

Інколи буває простіше отримати сіянець, ніж дати йому назву. Це я теж почув від Ніни Опанасівни. "Іванку, а чому ти не займаєшся ірисами?" - якось запитала вона в мене. - Адже на Заході це дуже перспективна квітникова рослина. Гладіолуси в них не "котуються". Я відповів, що незнайомий з цією культурою, на що вона уточнила: "Та це ж українські "півники"!".

Після цієї розмови в 1993 році я вперше побував у її прекрасному саду на квітуванні ірисів, і вони мене заінтригували. Мої попередні спроби виростити іриси були невдалими, вони два рази вимерзали і повністю пропадали. Тільки з 2000 року я зміг спробувати себе в гібридизації ірису, але поки що нічого, нажаль, не випустив, враховуючи, що їх селекція пішла далеко вперед. Щоб отримати хороші сіянці, треба мати гарну колекцію, тому я продовжую працювати над цим далі.

Ніна Мірошниченко гібридизацією Ірису почала займатися в 40 років і майже 15 з них у неї нічого не виходило, так як не було толком з чим працювати. Перший її культивар -"ФАТА МОРГАНА" - з'явився в 1967 році, як вона говорила, із непотребу. Найвдалішим селекціонер вважала сорт 1972 року ОДА ВЄСНЄ (зареєстр. у 1996 р., ред.) - ніжний лососево-рожевий. Схрещування проводила інтуїтивно, тому що не завжди виходило підібрати батьківські пари.

Найвдаліші сорти почали виходити у Ніни Опанасівни після 2000 року. Вони вражають своєю красою і поетичними назвами: БЄЛИЙ СФІНКС, БРОНЗОВИЙ ВЄК, ГІМН ЖЕНЩІНЄ, МОЙ ГІМЕНЕЙ, ПРАЗДНІЧНИЙ, СЛАВЯНСКІЙ БАЗАР, СОЛНЄЧНИЙ ВЄТЄР, ВЄТЄР ПУСТИНІ, ЗАМРІЯНИЙ ВАЛЬС та інші. В 2007 році на міжнародному конкурсі квітникарів РгапсігІз-2007 її культивар "СОЛОВЬІНАЯ НОЧЬ" визнаний переможцем серед сіянців.

Ніна Опанасівна прожила достойне життя, даруючи людям радість, любов до прекрасного, щедрість душі і доброту свого серця. Вона пішла у вічність 18 листопада 2009 року. В цьому році ми відмічаємо 100 років від дня її народження. Вона була гостинною і життєрадісною, з любов'ю відносилась до своєї родини, до друзів. До неї линули люди різного віку, і з усіма вона знаходила спільну мову. Навіть більше того, вона мала особливе чуття — завжди розпізнавала істинну сутність людини.

Ніна Мірошниченко володіла декількома мовами, вільно читала на чеській, польській і угорській. Селекції різних квітів вона присвятила більше 50 років. Не раз отримувала нагороди на квітникарських конкурсах міжнародного і державного рівня. І завжди говорила: "Селекція і бізнес несумісні!"

І.Г.Самойленко присвятив ці сорти гладіолусів Ніні Мірошніченко:

90 років Ніні Мірошніченко

Светлой памяти Нины Мирошниченко


її любили і поважали, а перед її творчістю схиляли голови. Але вона ніколи не підносилась. Теплом, добром і любов'ю ніби віяло від цієї прекрасної людини. В грудні 93-го ми з нею були в Москві на зборах клубу любителів гладіолусів. Коли зі сцени повідомили, що в залі присутня Ніна Опанасівна Мірошниченко, вся зала встала і вітала її аплодисментами близько трьох хвилин. Це дорогого вартує і говорить про загальну повагу до цієї величної жінки.

В останні дні свого життя вона попросила, щоб я, як її учень, продовжив селекційну роботу. На той час я саме навпаки хотів облишити свої спроби, але її слова змінили мої наміри, і я дав слово, що скільки буде вистачати сил, продовжуватиму займатися селекцією і намагатимусь виправдати довіру своєї дорогої вчительки.


2014







   2010-2017 © Нина Мирошниченко